Історія справи

Постанова ВГСУ від 15.04.2014 року у справі №922/4889/13
Постанова ВГСУ від 19.05.2015 року у справі №922/4889/13
Постанова ВГСУ від 07.10.2014 року у справі №922/4889/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 року Справа № 922/4889/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2014 року

та на рішення господарського суду Харківської області від 27 травня 2014 року

у справі № 922/4889/13

господарського суду Харківської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріоритет-Інтер"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарватер Центр"

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент центр"

4.Товариства з обмеженою відповідальністю"Юридична компанія "Амстердам"

третя особа,яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні

відповідача ОСОБА_4

про стягнення 715076,83 грн.

за участю представників

позивача - не з'явився

відповідачів - 1. не з'явився

2. не з'явився

3. Єлманова В.А.

4. Єлманова В.А.

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності за ПАТ "ОТП Банк" на предмет договору іпотеки №PL07-464/29-1, а саме: нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 5-го, 6-го, 7-го поверхів в літ. А-6-8, загальною площею 1309,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 1.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27 травня 2014 року (судді Бринцев О.В., Аюпова Р.М., Макаренко О.В.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2014 року (судді Пуль О.А., Шевель О.В., Хачатарян В.С.) зі справи №922/4889/13 у задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись вищезазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 27 травня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій на норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом позову є звернення стягнення на предмет іпотеки за договором від 14 серпня 2007 року №PL07-464/29-1, а саме, на нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 5-го, 6-го, 7-го поверхів в літ. А-6-8, загальною площею 1309,6 кв. м., що знаходиться за адресою: місто Харків, майдан Конституції, 1. Зазначений договір укладений між позивачем - ПАТ "ОТП Банк", та першим відповідачем - ТОВ "Пріоритет - Інтер".

Правовідносини пов'язані з іпотекою (заставою) нерухомого майна регулюються Законом України "Про іпотеку".

Відповідно до статті 2 зазначеного Закону законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Положеннями статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Статтею 4 Закону визначено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Положеннями статті 3 названого Закону встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме, в тому числі: право власності на нерухоме майно; іпотека.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом, такий правочин є вчиненими з моменту його державної реєстрації. Тобто, за відсутності обов'язкової державної реєстрації такий правочин не може породжувати для їх суб'єктів бажаного правового результату, а врешті й відповідних прав та обов'язків сторін.

Положення статті 182 Цивільного кодексу України визначають, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що державна реєстрація обтяження за договором іпотеки від 14 серпня 2007 року №PL07-464/29-1 відсутня.

Господарським судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до листа-відповіді державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_6 від 27 травня 2014 року №109/01-30 відсутні будь-які зареєстровані обтяження, іпотеки та інші речові права на нерухоме майно, що є предметом позову у цій справі.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку стосовно того, що права та обов'язки за зазначеним договором іпотеки від 14 серпня 2007 року №PL07-464/29-1 між сторонами відсутні, через що відсутніми є будь-які права у позивача ПАТ "ОТП Банк" за зазначеним договором іпотеки щодо звернення стягнення на його предмет, зокрема, відповідні нежитлові приміщення, що знаходиться за адресою: місто Харків, майдан Конституції, 1.

Колегія суддів вважає безпідставним та необґрунтованим посилання заявника касаційної скарги на те, що в даний час відсутність державної реєстрації іпотеки за договором від 14 серпня 2007 року №PL07-464/29-1 не має значення для вирішення даного спору, оскільки, згідно статті 4 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23 лютого 2006 року станом на час укладання договору іпотеки від 14 липня 2007 року №PL07-464/29-1 обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Діюча редакція зазначеної статті передбачає, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до Закону.

Також, діюча редакція статті 3 Закону України "Про іпотеку" встановлює, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до Закону.

Положеннями статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Таким чином, як на час укладання договору іпотеки від 14 липня 2007 року №PL07-464/29-1 так і на час звернення позивача до суду з відповідними вимогами на підставі договору іпотеки законодавство передбачало необхідність державної реєстрації іпотеки.

При цьому, на час звернення позивача до суду у листопаді 2013 року діюче законодавство передбачало й момент виникнення відповідних прав за договором іпотеки, який пов'язується з моментом державної реєстрації іпотеки відповідно до положень статті 3 Закону України "Про іпотеку" та статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За загальним принципом дії актів цивільного законодавства у часі, що закріплений у статті 5 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність будь-яких прав та обов'язків за договором іпотеки від 14 липня 2007 року №PL07-464/29-1, з огляду на відсутність державної реєстрації такої іпотеки відповідно до Закону.

Безпідставними та необґрунтованими колегія суддів вважає посилання позивача на положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" з вказівкою про те, що зазначеною нормою визначені підстави припинення іпотеки, встановлений перелік підстав припинення є вичерпним, а отже іпотека за договором іпотеки від 14 серпня 2007 року не є припиненою з огляду на те, що господарським судом під час вирішення справи питання щодо припинення іпотеки за зазначеним договором не вирішувалось та не встановлювалось.

Також, судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Державний реєстр прав складається з розділів, які відкриваються на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього. Кожний розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: нерухоме майно; право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права; інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав; обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих прав.

Статтями 20 та 21 вказаного Закону передбачено, що у Державному реєстрі прав на кожний об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, за рішенням державного реєстратора відкривається відповідний розділ та реєстраційна справа.

Статтею 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному окремо визначеному об'єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об'єкта. У разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна або зміни опису (даних) об'єкта нерухомого майна його реєстраційний номер залишається без змін.

Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна є ідентифікатором розділу Державного реєстру прав, відкритого державним реєстратором на такий об'єкт.

Судами попередніх інстанцій з листа-відповіді державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_6 від 27.05.014 року №109/01-30, а також витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на об'єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 5-го, 6-го, 7-го поверхів в літ. А-6-8, загальною площею 1309,6 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Харків, майдан Конституції, 1, а саме: перший поверх №№1-5, № I, №XVII, загальною площею 57,4 кв.м.; другий поверх: №№1-8, №I, загальною площею 109,10 кв.м.; третій поверх №№1-16, №I, загальною площею 252,70 кв.м.; четвертий поверх №№1-20, №I, загальною площею 256,0 кв.м.; пятий поверх №№1-19, № I, загальною площею 258,1 кв.м.; шостий поверх №№1-20, №I, загальною площею 258,5 кв.м.; сьомий поверх №№7-15, №III, загальною площею 117,80 кв.м. встановлено, що відкрито розділ №137212963101, який на даний час закрито на підставі поділу.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об'єкта скасовується. Водночас, для кожного з новостворених об'єктів нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав і нова реєстраційна справа, кожному з таких об'єктів присвоюється новий реєстраційний номер.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на відповідний об'єкт нерухомості, який є предметом спору у даній справі, ще 10 вересня 2013 року було зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_4 на підставі посвідченого нотаріально договору купівлі-продажу від 10 вересня 2013 року.

Таким чином, станом на дату звернення позивача із позовом (26 листопада 2013 року) відповідачі у даній справі не є власниками спірного нерухомого майна, звернення стягнення на яке просить здійснити позивач. Тобто, відповідачі не порушували та не оспорювали прав позивача. Такі обставини унеможливлюють вжиття судом по відношенню до відповідачів заходів на захист прав позивача, оскільки порушення права (невизнання, оспорювання) згідно ст.15 Цивільного кодексу України, ст.2 Господарського кодексу України є необхідною передумовою застосування будь-яких заходів захисту права.

Судами встановлено, що фізична особа ОСОБА_4 відповідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не володіє статусом суб'єкта підприємницької діяльності.

У відповідності до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Госпоадрського процесуального кодексу України до господарського суду мають право звертатися (бути позивачами та відповідачами) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Частина 2 ст. 50 Цивільного кодексу України визначає, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

В силу приписів статей 1, 2, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України спори за участю фізичних осіб, котрі не є підприємцями не підвідомчі господарським судам України.

Це означає, що спір за участю зазначеної фізичної особи не підлягає вирішенню в господарських судах України, що унеможливлює залучення фізичної особи ОСОБА_4 та в подальшому на стадії апеляційного розгляду фізичної особи ОСОБА_7 в якості належних відповідачів у даній справі, і відповідно, унеможливлює задоволення позовних вимог по відношенню до таких осіб.

З урахуванням викладеного, а також вимог процесуального законодавства колегія суддів вважає, що, встановивши вказані обставини, господарський суд правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог, в тому числі і з посиланнями на зазначені факти.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2014 року зі справи № 922/4889/13 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н.І. Мележик

С. С. Самусенко